Одного разу молодий чоловік зустрів на вулиці свого колишнього вчителя з початкових класів. Підійшов до нього й запитав:
- Ви мене пам'ятаєте? Я був вашим учнем.
- Так, пригадую тебе третьокласником. Чим ти зараз займаєшся?
- Я викладаю.
- Що підштовхнуло тебе обрати цей шлях?
- Не що, а хто. Це були ви.
- А як я вплинув на тебе?
- Ви надихнули мене стати вчителем, бо мали такий вплив, що мені теж захотілося працювати з дітьми.
- Можу запитати, як саме я це зробив?
- Ви, напевно, не пам'ятаєте, але дозвольте нагадати.
Якось один мій однокласник прийшов до школи з новим годинником, який йому подарували батьки. Він зняв його та поклав у парту. Я давно мріяв про такий годинник, тому не стримався й забрав його. Незабаром той хлопчик підійшов до вас у сльозах і розповів, що його годинник зник. Ви подивилися на нас і сказали: "Той, хто взяв годинник, будь ласка, поверніть його."
Я відчував сильний сором, але не зізнався. Тоді ви підійшли до дверей, зачинили їх і наказали всім вишикуватися біля стіни, сказавши: "Я перевірю ваші кишені, але ви повинні заплющити очі."
Ми зробили це, і я відчував, що це найганебніший момент мого життя.
Ви перевіряли кишені одного за одним і, діставши годинник із моєї кишені, продовжили перевірку далі.
Потім ви сказали: "Все добре, розплющуйте очі й сідайте."
Ви повернули годинник власнику і більше ніколи не згадували про цей випадок.
Цього дня ви врятували мене. Ви не зробили з мене злодія чи брехуна, не засудили перед іншими. Ви навіть не стали розмовляти зі мною на цю тему.
Лише пізніше я зрозумів, що ви не хотіли принизити гідність дитини, яка ще формується.
Тому я вирішив стати вчителем.
Обидва замовкли на деякий час.
Потім молодий чоловік запитав:
- А сьогодні, коли ви мене побачили, чи згадали ви той випадок?
Старий учитель відповів:
- Справа в тому, що я теж перевіряв кишені із заплющеними очима...