А я б ще сказала, що на вищому рівні тим паче треба одна мова спілкування. Бо написання диплому регіональною (будемо так казати) мовою - це означає себе обмежити регіоном. Ну це якщо ми віримо в те, що начебто цей закон про мови пропонує...
Я можу зрозуміти навчання дітей в садочках та початкових школах рідною мовою. З паралельним вивченням державної.
Зі скрипом я ще можу зрозуміти навчання в середній школі, але вже тут я б пропонувала робити перехід на загальнодержавну.
Але вища школа, ВУЗи - це, вибачайте, державна політика і загальноукраїнська справа, а не регіональна. Точно так саме, як у світовій практиці прийнято робити доповіді тощо англійською мовою чи іншою мовою міжнародного спілкування, так і в межах країни загальнодержавні речі повинні виконуватися строго державною мовою.
І якщо вже людина настільки розумна, щоб отримати вищу освіту, то вже повинно вистачити клепки написати диплом українською мовою. Якщо вже зовсім край - перекладачів достатньо, беріть та замовляйте переклад. А не навпаки - вся країна повинна підлаштуватися під той процент російськомовних, що нездатні диплом українською написати!
Так що не треба мені розказувати про толерантність та турботу про інші мови. Йде цілеспрямована політика по встановленню в Україні російської як державної мови, от і все. І не другої державної, а першої. А далі історія повторюється... Спочатку втрачаємо мову... Далі втрачаємо державу...
Підтверджую. Англійською я практично вільно пишу та читаю, інколи тільки окремі слова треба в словнику подивитися. Розмовляти - включається ступор.

Українською взагалі пишу та читаю не задумуючись. При усній розмові все ще ловлю себе інколи на тому, що відразу не можу пригадати якесь слово українською. Російською знаю, а от український переклад треба згадувати... І це при тому, що я вже знову думаю українською (а було російською). Все-таки десятиліття спілкування виключно російською далися взнаки.