Мені здається, що великий відсоток людей взагалі вже виїхали до родичів та знайомих з території Луганської та Донецької області. А ті, хто залишились, якщо вони при здоровому глузді, зайвий раз на вулицю не виходять.

Я особисто в цьому не маю жодних сумніві - мої бабуся та дідусь, нині покійні, завжди цікавились політикою, слухали засідання ВР по радіо і не сумували за совком.

Ой, мене аж тіпало. Дитиною прикрилась і вперед. Гидота.

Якби так воно і було, то зараз би ніхто не згадав, чи були то діти різних національностей.
А так... шило в мішку не сховаєш.

Дивно це читати в одному пості - тут "не ділили", і тут же "були різні національності".
Виходить, все-таки ділили.

Ну яка правда? Люди хочуть жити в рашці - вони мають можливість зібрати речі і переїхати туди. До чого це все? РФ дуже велика країна, дуже - місця вистачить всім.
З Кримом взагалі цирк - ті, хто називають себе "коріними кримчанами" в кращому випадку живуть в Криму в другому поколінні. Але ж там є корінні мешканці - кримські татари та караїми. Хіба не вони мали б вирішувати долю Криму? Цирк, який влаштували рашисти із Меджлісом - поза межами мого розуміння. Уявіть собі, що, наприклад, сьогодні Україна заборонить в"їзд Ліні Костенко. Чортизнащо?

Я не знаю, куди там приїздили після війни із Закарпаття і, головне, навіщо, але я точно знаю, що радянська влада практикувала вивезення людей родинами за сотні кілометрів від дому і викидання їх в чистому полі. Дійдуть до людей - ну, може пощастить і хтось пустить ворогів народу. А не пощастить - значить, так їм і треба. Це все було. Оце справжнє обличчя срср. А путлер, як некромант, все ще хоче оживити труп "супердержави". Мені інколи здається, що Леніна тому і не ховають, бо це буде символізувати остаточний кінець епохи. Хоча, може, просто путлер таким чином містечко для себе притримує.

Мені просто цікаво - де і чому Вам тут було страшно говорити російською. Пару прикладів. З російською мовою в мене особисто проблем не виникало.

Наш дальній родич був військовополоненим. Я, здається, писала вже про це - по закінченню війни йому і його родині було заборонено жити в місті, бо він не помер, а дозволив себе полонити. Виправдання про те, що зброї їм не дали, було відкинуто - ви повинні були одне одного передушити голими руками, а в полон не здаватись. Як це назвати?

Просто треба розуміти, що радянський воїн для Західної України такий самий загарбник і окупант, як і фашист. От і все. І, повірте, якщо звернутись до історії того регіону - розумієш, що так воно і було.



Скажіть мені одну річ. От Ви, російськомовна, я правильно розумію? Як часто у Вас виникають проблеми із тим, що Ви розмовляєте російською в Україні?
Не повірите, в мене, україномовної людини в Україні - дуже часто. От сьогодні жіночка в ДТ вперто відмовлялась розуміти слово "блакитний". Поки не ткнула пальцем в потрібний мені товар, вона робила вигляд, що вона мене не розуміє. А перед новим роком на прохання дати мені "рожеву" мішуру мені принесли помаранчеву - людина не переплутала, вона просто не знала слова "рожевий". І таких прикладів в мене десятки, якщо навіть особливо пам"ять не напружувати. А скільки хамства я чую у відповідь на українську мову...
Вчора я побоялась українською назвати зупинку в громадському транспорті. Чому? Дуже просто - я була із дитиною, а в маршрутці крім мене був п"яний чолов"яга із колорадською стрічкою, який усю дорогу орав "геї, гейропизація, підори і так далі". І ще була жінка, що його підтримувала. Ну, і дідусь (не думаю, що ветеран, бо занадто молодо виглядав, але то таке) із медалями.

може вони Західну взагалі не опитували?

Людина у 18 років і та ж сама людина у 30 - це насправді дві абсолютно різні людини. Змінюються пріоритети, уподобання, навіть певні моральні принципи. І що приємно, завжди є місце для розвитку, самоосвіти, можливості дізнатись і сприйняти щось нове. Ми маємо можливість змінюватись і при цьому не зраджувати собі. Це прекрасно!

Я розумію, про що Ви говорите - я бачу це у власному батьку, якого я особисто завжди вважала і вважаю розумною і поміркованою людиною. Є певні установки, певні переконання, які насправді не мають підґрунтя, але відмовитись від них або хоча б переглянути дуже складно. Але спробувати можна завжди.

Прошу Вас, подумайте над тим, що там, де, на розповсюджену думку, воїни УПА чинили розбій і вбивства мирного населення, нащадки цього самого населення називають їх героями. Хіба таке можливо? Просто спробуйте почитати доводи іншої сторони і, можливо, Ви зможете подивитись на все це іншими очима.

Те, що відбувається зараз на Сході - для мене це страшна трагедія. Стільки, скільки за останні півроку, я, мабуть, за попередні 30 років життя не плакала. Я плачу від болю, від люті, від безсилля. Я не розумію, як люди можуть вірити в неіснуючі загони бойовиків правого сектору та бЕндерівців. Не розумію, як хтось може бажати відродження срср. Не розумію, як українські військові та міліціонери масово могли виявитись такими .... я навіть слова не доберу... падлюки це практично комплімент.
Чому так сталось? Чому люди на Сході настільки не готові сприймати зміни? Чому безпросвітна жебрацька стабільність совку приваблює людей більше, ніж широкі можливості при необхідності брати на себе відповідальність? Чому Європи бояться ті, хто в очі її не бачив? Чому в срср хочуть ті, хто взагалі там ніколи не був і народився після його розвалу? І таких чому, які лишаться без відповіді, в мене тисячі.