Знаете, почему ни вы, ни я, до сих пор не генералы МВД? Нету у нас той особой ментовской логики:

Я смотрю на свою аватарку и в зеркало... И вижу двух совершенно разных людей. На аватаре фифа в шляпе, а из зеркала смотрят совершенно опухшие глаза, а под ними бесформенно-кривящийся рот... Позавчерашняя диссоциация закончилась. Наступила фаза принятия. И меня буквально скручивает от горя...

Я читаю расшариваемые списки погибших и раненных. Смотрю на год рождения и меня скручивает еще сильнее...

Назар Войтович - 1996, Голоднюк Устим - 1994, Гурик Роман - 1994... Эти мальчики почти ровесники моей дочери... Еще позавчера они чатились ВКонтакте, ходили на пары, читали книжки, слушали музыку. А сегодня их больше нет. Вообще. Совсем. Я не нахожу себе места и не знаю как жить дальше, когда думаю о том, что сейчас чувствуют их родители...
Я только знаю, что у их убийц, кроме начальников, отдававших приказы, были пособники. Миллионы пособников. Молчаливых, неприметных, по которым никогда, вроде бы, и не скажешь. Тех, кто по убеждению, недомыслию или за пакет гречки привел к власти тех, кто в итоге скомандовал "Пли"...

Я хочу, чтобы каждый, кто после 30-го ноября, злобно улюлюкал "ату майданутых" или просто молчал - равнодушно, цинично или скептически - знал: кровь этих мальчиков - и на их руках тоже. Они - своим одобрением или молчанием - поощрили, доверили говорить от своего имени и выдали мандат на убийство. Именно поэтому, они - пособники. И тоже немножко убийцы...

Потому что для меня нет принципиальной разницы между непосредственными исполнителями и теми, кто стоял у них за спиной. Поддерживая советом и добрым словом. Собирая тормозки и напутствуя на дело. Вступая в организованную группировку ради карьеры или ради галочки и помогая ей материально. Или просто шел мимо, делая вид, что ничего не происходит.

Этим людям я лично не смогу ни подать руки, ни пожелать здоровья. О, да, я уже представляю ехидные вопросы о "европейской толерантности" - как же, мол, таааак, где ж, мадам, ваши "ценности". Но знаете что? Идите в жопу. Европейские ценности возникли не на ровном месте. Земля, где они зародились, также щедро полита кровью, как и Майдан. Только столетия тому. И та "кровь давно ушла в землю. И там, где она пролилась, уже растут виноградные гроздья."(с)

Я верю - нет, я знаю! - мои внуки будут гораздо более толерантны, чем я сейчас. И будут жить в мире с потомками тех, на чьих руках кровь юных (и не очень) Патриотов.

Возможно, пройдет время - не знаю 40 ли это будет дней или десятилетия - и я тоже смогу простить виновных. Я только знаю, что бесполезно (и невозможно) прощать того, кто ни в чем не раскаивается. Потому что это не просто глупость. И не мягкотелость. Это - предательство. Тех, кого больше нет и никогда с нами не будет...

Nikita Poturaev
Для понимания масштабов преступления.
(Мій коментар від вчора для 5-го каналу)
Мій друг, ветеран спецпідрозділів СРСР, без сумнівів впізнав снайперські гвинтівки, якими сьогодні користувалися міліціянти, які вбивали протестувальників.
Це британські гвинтівки типу AW (Accuracy International Arctic Warfare) калібру 7.62х51 мм.
Це дуже точна та далекобійна зброя з великою вбивчою силою. Прицільна дальність 600-800 м, і на цій дальності може легко пробивати бронежилети.
За його інформацією вони вже багато років знаходяться на озброєнні спеціальних снайперських груп в Україні.
Крім того, групи прикриття снайперів, яка була показана у відео, мала на озброєнні автомати Калашнікова АКМС, калібр 7,62х39. Ця зброя офіційно вже з кінця 70-х не знаходиться на озброєнні. Єдина причина їхнього застосування - це висока пробив на та вбивча сила.
PS На видео ТСН, провожавших запорожские ВВ журналисты ошибочно опознали автоматы Калашникова. Так вот, это - АС (автомат специальный) Вал. Автомат Вал является модификацией специальной снайперской винтовки Винторез, обе модели находятся на вооружении спецподразделений с конца 80-х. Обе модели предназначены для стрельбы специальными патронами калибра 9 мм, а потому характерны большой ударной и пробивной силой. Это косвенно подтверждается видео, на котором (его видели все) протестующего одна пуля буквально сбивает с ног. Именно эти пули не просто пробивают, например, ногу, но рвут плоть, вены и артерии в клочья - о чем и говорили военно-полевые хирурги Майдана. В отличие от пули СВД, которая проходит сквозь плоть "чисто".
Винторез и Вал (подробнее см. в Википедии) были разработаны специально для поражения целей в бронежилетах любого класса и касках на дистанциях 400-600 м.
Таким образом, можно уверенно говорить о том, что массовое убийство протестующих было тщательно подготовлено с учетом всех возможностей находящихся в распоряжении спецподразделений видов оружия.

http://uainfo.org/yandex/280662-za-poletom-yanukovicha-mozhno-sledit-v-onlayne.html

Volodymyr Ariev

Метро підсобило з пересадками... Опинився на Харківській біля 12-ої - маршруток нема, кажуть вже півгодини, вирішив йти пішки до Харківського шосе, а там щось ловити на Ленінградську. Дігнав попутника, виявився як і я - з Майдану, йдемо розмовляємо. Назустріч ватага - хлопців 30-ть з дрючками і бітами.
Самооборона? - так невпевнено, але з надією кажу, бо на майданівців не схожі...
- Зараз побачимо, каже попутник. Підійшли ближче, бачу пластика рухів воїнів, а не гопників, потім вже роздивився нормальні обличча. - Слава Україні! відповідають: Героям слава! І тут же ще одна група але менша і в інший бік пішла. - Да, кажемо, сьогодні на Харківському буде спокійно.
Підійшли до шосе, перейшов на інший бік їхати у напрямку Ленінградської, а там стоїть машина, поряд розкладний столик з термосом і ще чимось і з десяток хлопців. Питаю - тут також вже маршрутки не ходять? - ні, кажуть, постійте, зараз хтось зупиниться і підкинуть вас безплатно. Так я познайомився з Громадянською вартою Дарницького району. Вже при підході побачив ще сім хлопців, які запитали у трьох молодиків з іншого боку дороги: хлопці ви хто? - ті врозсипну. Впіймали, поклали обережно і питають ввічливо: прізвище, ім'я, де живеш, куди йдеш. Я заспокоївся і пішов додому. Схоже, що у країні починають зароджуватись самоорганізація і порядок

Я так зрозумів, що ще пару днів і найменш націоналістичним телеканалом в країні буде 5 канал.

Як жити сьогодні...
Сьогодні виглянула о 6й годині ранку з вікна: йдуть хлопці з самооборони. Спокійні і впевнені. І я одразу відчула себе спокійно та впевнено. Так ніколи не було, коли бачила патруль міліції, завжди хотілося триматися від них подалі...
Із сусіднього маминого села повідомили, що повернувся беркутівець додому і кілька ночей прокидався з криками "Я за януковича!". А коли прийшов трохи до тями, то повідомив, що їм давали одну банку згущенки на 2 дні, 1 памперс на 5 днів і наркотики...
В іншому селі повідомили, що бачили тітушок в електричці, так люди купили квитки, сіли на одній станції і вийшли на наступній, прочесавши за цей час всю електричку...
Наш друг, який вже 2 рази був поранений в боях (слава Богу легко), тепер патрулює Академмістечко...
Увечері була в церкві, так священик говорив тільки про Майдан, про те, що ми маємо віддати свій біль, з яким не можемо впоратися, і тих, за кого молимося, і ворогів і ближніх, Богові, бо Він сам постраждав невинно і добре розуміє, як нам. А пробачити - не означає відмовитися від боротьби, пробачити треба для того, щоб мати сили боротися і жити далі. Всі плакали і молилися. Трохи допомогло...
Зранку у маршрутці водій увімкнув російську попсу, так одразу піднялася жінка і сказала: "В Україні траур, вбивають наших дітей і чоловіків, а ви таку музику слухаєте!" Одразу вимкнув...
Йду біля банкомату "Приватбанку", а там: "Вибачте, але гроші закінчилися". І сумний смайлик в кінці...
Гроші ще будуть. А вбиті - ніколи вже не повернуться. Збираюся до Києва. Найближчі квитки є з понеділка. Життя, як не дивно, триває...