Слава Україні! Зі святом, громадо!
З 1992 року я почала заробляти англо-російськими прекладами, письмовими та усними, отже з чого часу в мене стало 2 робочі мови, якими я користувалась майже порівну, адже під час уроків вживала здебільшого російську, ангійську теж багато, бо спеціалізована школа і в день бувало до 4 годин англійської (з урахуванням літератури, гідів/техперекладів, країнознавства факультативно), а після уроків я або йшла на перемовини і розмовляла англійською, або додому і писала англійською. Виходячи з цоьго, стверджую, що обидві мови займали рівні долі у спілкуванні. Українську в школі вивчала, але її було мало і манера викладання ну аж ніяк не заохочувала до вживання української у повсякденні. 1996 року я нарешті вступила в той виш на той фах, який хотіла, а там робоча мова українська. Для того, щоб почуватися комфортно, рік до цього я брала приватні уроки у викладачки української мови та літератури з Львівського універу. Дякую їй, що до мого багажу відчутих мов додалася українська, і у виші я не відчула жодних незручностей. За пару місяців навчання українською майже всі спудеї перейшли на спілкування українською та англійською в стінах закладу, а поза ним ми спілкувалися трьома мовами - на різні теми зручніше було говорити різними мовами: щодо навчальних питань - українською, щодо деяких видів заробляння грошей - англійською, щодо кохання та преферансу - російською
Другу вищу освіту я отримувала російською, але фах вимагає спілкування з клієнтом тією мовою, якою він розмовляє уві сні або у розпачі, тому я звісно підтримувала вільне володіння всіма трьома мовами і додавала туди ще й термінологію і сталі вислови.
У практиці звісно всі три і вживала. Я намагалась вивчити ще декілька мов, але то часу, то натхнення, то викладача не було
Отже, залишилась я трьомовна, ну хай так і буде. Подальші освіти та навчання йшли всіма трьома мовами у різних компіляціях, це не резюме, не буду зупинятись на деталях.Як і багато хто, я за звичкою та із ввічливості переходила на мову спілкування оточення і не надавала цьому особливого значення. Але прийшов час, коли треба обирати між звичкою, ввічливостю і громадянською позиціює. Відчуття себе патріотом і громадянином в мене дуже сильне (тому перщий фах - політологія, державне управління і місцеве самоврядування), і відчуття відповідальності за кожне своє слово та дію та їхній вплив на оточення в мене теж дуже розвинене (тому другий фах - психологія, психотерапія та психосоматика, лікування адиктивних та обсесивних розладів особистості). Отже дивлячись на те, до чого призвела наша ввічливість, я прийняла єдине можливе для себе рішення - винести свою українську за межи робочої мови і повернути їй статус мови спілкування.
Сподіваюсь, моя відповідь достатньо розгорнута, щоб пояснити, чому змінено мову спілкування, і що че не раптом і не з якогось дива, а цілком логічно і природно.
