Догми чи аргументи

Дівчата, а що, на практиці комусь вдалося використовувати догми з дитиною, якій більше трьох років? Що, є дітки, яким як інструментарій достатньо "так треба"?

Я по тисячі разів кожен день відповідаю на усі ці "чому йому не можна бити дівчат", "чому до дорослих треба звертатися на Ви" та інші. Собі в тому числі.

В чому практичний бік теми? Чи так, потеревеніти

Я тут більше про те, що коїться в розумі батьків. Те, що ми побачили в темі про бабцю на майданчику - треба поважати і бити неможна. Кого і за що поважати - бабцю, бо треба, бо всі знають. Якщо людина не може критично сприймати якесь твердження, якусь свою думку, якщо навіть можливість це проаналізувати викликає супротив, скоріш за все це догма, під якою, скоріш за все, немає жодного підґрунтя, крім звички/виховання з власного дитинства.
"Я доросліша, а отже краще знаю" - звідти ж.
Практичний бік - навчитись, дозволити собі змінювати свої погляди, легко і з цікавістю дізнаватися, що чогось не знаєш і не вмієш, зберігти цю здатність в дитині, вивести спілкування в родині на новий рівень - вільний від старого мотлоху, який притаскали кожний з власної прародини і попереднього досвіду, відокремити перлини від рутини.

 

Ну я була проти того, аби бити бабцю. Дивно, що ця думка сприймається так.
На мій погляд дуже часто дивна поведінка літніх людей є наслідком вікових змін в організмі. Бабця, в темі, помітьте, була дуже літня(я так зрозуміла років 80) Ніхто ж не здивувався що я дворічну дитину поважати не перестала. Зате яка я дивна, поважаючи сторонню дорослу людину. І так, я поважаю людей спочатку безумовно. Вчинок її був, мало сказати, не гарним але не таким, який міг би спровокувати мене на бійку, до того ж із слабшим силою та розум суперником.
Ніхто ж не знає скільки хліба ця бабця за все життя спекла, чи людей врятувала, чи дерев насаджувала, зате бити її одразу знайшлися бажаючі.  
До речі, я поважаю не тільки інших, ще й себе, тому для мене не припустимо скочуватися до такої ж поведінки, як у тієї літньої жінки

Як саме сприймається? Я не побачила там про 80 років, уявляла собі середньогу віку підвищеної нахабності особу :) Йдеться не про обов'язкове побиття :), а про зобов'язанність поважати людину попри будь-які її дії через її вік. В мене є кільки прикладів, які я споглядаю, скільки себе пам'ятаю. Весь час вони "козлять", прямо скажемо. З часом їхня аргументація змінюється, додалося і класичне "старість треба поважати". Ага, щаз, з якого це дива вік позбавляє людяності і необхідності відповідати за власні вчинки? Для тих, хто дозволяв собі до моєї малої дитину отаку поведінку з однозначної позиції зверху, я обирала різкі і однозначно неприємні для них схеми поведінки, щоб схаменулись. Не для всіх дитина - це тендітне і чарівне створіння, для багатьох - це слабший, який не зможе за себе постояти. Поки вони навчаться спілкуватися з рівних позицій має пройти певний час, і то не факт, бо для початку треба, щоб вони захотіли цього. За замовчуванням вони бувають або зверху, або знизу - або керують, або підкоряються; співпрацю не пропонують і не розуміють. От таким я і демонструвала, що їхнього "зверху" не буде. Достатньо однієї демонстрації, щоб "заповажали". Гидко. Але це звільняє від купи подальших сутичок.
Є вік, у якому дитині інстинктивне розуміння потрібніше, ніж філософія. Крихітка, яку побили, а стурбована мама його просто унесла, нервово озираючись, почує себе захищеною? А якщо нападник стурбувався, згорнувся та втік? Поки дитинка замала для мислення складними конструкціями, не до філософії, іноді буває варто зіграти на інстинктах і твариннії складовій, яка є в кожному хомо сапієнсі.
Точки зору можуть бути різні, це класно. Саме для цього і тема - пороздивлятись з різних боків те, що робиться "на автоматі", і не завжди видає очікуваний результат.
 

Наче щось таке дивне коїться у розумі батьків, які когось поважають, просто тому, що це люди, навіть із неприйнятною поведінкою. 

а я побачила, бо авторка(дитині якої вже 18 років) написала "я думаю о другом, бабка не в адеквате, достаточно возрастная, не из тех современных моложавых наших мам и бабушек, родители манюньки не боятся с ней отправлять дитятю гулять?"
 

"Дівчата, а що, на практиці комусь вдалося використовувати догми з дитиною, якій більше трьох років? Що, є дітки, яким як інструментарій достатньо "так треба"?" якщо мати ніколи ничого не аргументує і завжди каже "так треба", то що залишається дитині? та й взагалі якщо мати не пояснила, то що дитина зробить? чи всі Ваші аргументи завжди були такими ефективними, що дитина одразу слухала Вас? для мене проблема - перекласти "дорослі" аргументи на "дитячу" мову (((

Вєро, а може людина щось таке зробити, що Ви її перестанете поважати, чи таке неможливо?

Я гадала всі пояснюють  Діти ж не мовчать усе питають постійно

Ні, поки що одразу зрідка буває, але крапля по краплі і скелю продовбує. Ну і до того ж кілька разів пояснивши, дитина вже розуміє нагадування, меншу може навіть повиховувати при нагоді.

З дитячою мовою теж поки що не дуже, та знаходжу слова. Якщо вже геть в безвихідь, то звертаюся до улюбленого "брати приклад з тата"  Цього вистачає не на довго, бо наступає "а чому так тато робить" та все одно є кілька хвилин зібратися думкою, і тоді вже пояснюєшь


 

можливо. Я не поважала власного батька, царство йому небесне.
 

блііііін. можна я вкушу редактор?!!!

повертаючись до бійок, я не змогла їм пояснити чому не можна. тобто вони не б"ються у прямому сенсі слова, але видирати з рук потрібні речі, або відштовхувати одне одного іноді намагаються. я просто категорично заборонила, сказавши, що я такого не дозволю ніколи! постійно повторюю, як можна вирішити питання не силою, але ж це вже інша справа. так от про догми ))) виривати з рук не треба, тому що всім від того погано, краще домовлятись - все правильно? а тепер дитина йде у садочок, а там в неї постійно віднімають іграшки інші. якщо вона не віддаватиме, то це закінчиться бійкою - усі будуть винні. ходити жалітись вихователю за кожну відібрану іграшку (а це постійно відбувається, а не іноді) теж якось.....ну не побіжить же вихователь віднімати ту іграшку. чи повинен? та й як він розбереться, хто там насправді зараз повинен гратись тіїю машинкою. наприклад.

там в неї постійно віднімають іграшки

постійно - це як часто? чиї іграшки? садовські чи домашні? хто віднімає? вся група кублом б'ється? :-) яку позицію займає вихователь?
до речі, "виривати з рук не треба, бо ВСІМ від того погано" - не факт, тому, хто видрав, може бути добре :-)

ну це не з моєю дитиною ситуація, але ми теж збираємось в садок, тому цікавлюсь, як навчити дитину не давати себе ображати. хлопчик любить сам з собою тихенько гратись (іграшки садовські), до нього підбігають більш активні і забирають. мати спостерігає це дуже часто, коли приходить за дитиною. хлопець кричить, обрюються, але ж на інших дітей це не дуже діє. погано для всіх видирати з рук, тому що і в самого сильного колись видеруть з рук, але ж може бути так, що дитину цей варіант влаштовує. от сьогодні зараз мені потрібна ця іграшка - я її заберу, а завтра все одно в мене теж забиратимуть, то заради чого мені сьогодні відмовлятись від іграшки? ну це я так фантазую, коли дивлюсь на старшу свою))) з появою конкурента вона перестала прислухатись до аргументів "якщо ти так себе поводиш, то і з тобою так само будуть". так це дома і вдвох, а коли їх багато?

А как вам утверждение о необходимости уступать место в общественном транспорте определенным категориям людей? Полезна ли такая догма?

Для мене це не догма, це один із проявів людяності. 

А бывают ли в принципе полезные догмы?
Догма - это что-то нерушимое и непоколебимое, а человеческие отношения столь многогранны и многообразны, что догмам по-моему в них вообще не место.
Догма - это некий шаблон. Шаблон - это почти всегда ограничение.
Для меня слово догма=должен. Я с некоторых пор против этого мерзкого слова "должен".
 

Щоб не розводити флуд в темі про конкретний інцидент, переходжу сюди. В темі пролунало запитання, чи навчати дитину (сина) битися у відповідь, яку поведінку пропонувати у відповідь на чиюсь агресію. Спробую роздивитись цю ситуацію саме з погляду догм, які керують батьками у пошуках єдиної вірної відповіді.
1) Битися погано. Б'ються тільки злі.
2) Розумна людина завжди зможе словом достойно відповісти агресору.

Пограємось, поаналізуємо перше твердження.
Боксери погані? Військові погані? Міліціонери погані? Отже, бачимо, що не всяка бійка є проявом "поганості". Тобто виходить, що сама по собі бійка поганоє не є; людина, яка бере у ній участь, поганою не є. Тому одразу хочеться пом'якшити початкове формулювання, додати до нього щось, що наблизить його до змальовування реальності.
Бійка - це один з видів взаємодії, один з варіантів поведінки, припустимої у суспільстві. Подобається це нам чи ні - наступне питання, до нього підійдемо пізніше.
За яких умов люди можуть битися?
У спорті, тобто у змаганні, якщо розширити суть поняття. Тоді є певні правила, які регулюють, хто що за яких умов може робити. У житті поза рингом теж є певні писані і неписані закони бійки, а далі краще відправити дитину до батька або іншого значущого чоловіка, якому дитина довіряє. Чоловік змалює правду, як і на що саме реагують у чоловічому середовищі. Якщо ви не впевнені, що розмова буде вдалою (чоловікові важко щось теоретично пояснювати, ви не впевнені, що приймете його точку зору на ці питання одразу цілком і без аналізу, немає поруч чоловіка, якого можна залучити до такої бесіди), відкладіть її на кілька днів, знайдіть можливість порозпитувати чоловіків на цю тему. Очима жінки всі ці буцання виглядають і сприймаються геть інакше, а наша задача запропонувати варіанти, прийнятні і екологічні для сина, маленького, але чоловіка. Отже, на цій стадії треба з'ясувати, як проходить бійка заради з'ясовування, хто сильніший, задля швидкого "відвойовування території". Так, ті, хто потім захищатимуть своїх жінок, відстоюватимуть свої бізнесові сфери, прийматимуть рішення, значущі для всього роду, спочатку мають на дуже примітивному рівні навчитися входити в конфлікт, перебувати в ньому, не виходячи за межи людяності, вигравати і програвати і залишатися у середовищі, не зважаючи на результат. Політика "залиш предмет суперечки і відійди" збереже нерви мами і зеленку, але позбавить сина можливості здобувати необхідні навички.
Коли ще? Захищаючи своє (власність, територія, життя). В чому принципові моменти? По-перше, агресія застосовується у відповідь на не меньше агресію у свій бік, по-друге, має на меті тільки зупинити чиїсь дії, відновити статус кво - повернути, не віддати, вигнати, не пустити, по-третє, є ситуативною і може не проявлятися у подальшому спілкуванні з тією ж людиною, якщо вона більше не зазіхає на твоє. Тут варто підкреслити, що мета - не зробити боляче нападнику, а захистити себе, тому буває достатньо просто затримати руку, заблокувати удар, фізично примусити перервати дії, і за першої ж нагоди перейти до перемовин, тут саме час для омріяної лекції, про твоє-мої, мінятися, спочатку один грається, потім інший і т.д.
Що ще з цього приводу прийшло на думку, накидуйте, давайте по кроку роздивимось варіанти.
Другим пунктом в нас було про розумне слово.
З-за рога вистрибує "доктор зло" і замахується гілякою на вас чи дитину. Ви що рефлекторно зробите? Почнете Біблію цитувати, кричати "ай-яй-яй! так не можна" чи почнете діяти фізично: відскакувати, затримувати, бити тощо в залежності від ситуації? Гвалтівників і вбивць варто відпустити з тюрем, прочитавши їм перед цим лекції у виконанні нобелевських лауретів (ну щоб бути впевненими, що лектори розумніші за слухачів)? Наважуся зробити висновок, що далеко не завжди розумне слово може бути дієвішим за гіляку. Отже, дозвольте дитині в ситуації небезпеки діяти з чистим сумлінням і не каратися. Чи допомагає розум і розсудливість не потрапляти у неприємні ситуації, не переходити у площину бійки? Однозначно, так! Завжди це можливо? Ні. Хоча б тому, що в ситуації діють щонайменьше двоє, і ваша дитина не може бути відповідальною за вибір іншого. Ну а вже після цього включаємо відпрацьовані техніки використання розуму замість бійки. Але як один з варінтів, так, красивіший (з точки зору мам) і безпечніший (ситуативно), але не єдиний прийнятний.
Ну і відклала я на потім питання, чи згодні ми, що бійка - один з прийнятних варіантів. Саме в цьому і є головна причина того, що мамам важко знайти відповідь. У світі жінок фізичне відстоювання точки зору не є просто одним з варіантів, це скоріше неприпустима поведінка. В одну секунду припинити сприймати життя дитини як частину свого життя, розділити світогляди, погодитись на його "іншість" в деяких сферах, нереально. А поступово, потроху, цілком можливо. Аналізуючи, роздивляючись варіанти не як події з свого життя і досвіду, а як події з життя і досвіду окремої людини - маленького чоловіка, який є вам сином, можна зазирнути у світогляд чоловіків і дозволити синові робити дивні для жінки вибори.

Аля 

Бажаю всі мамам синів 1) обов"язково пережити момент, коли дивишся на свого пуцверінка і розумієш, що, блін, мужик перед тобою, а не дитина. 2) нехай цей момент мама усвідомить чим раніше, тим краще

 

Поучительно и емко, нужно взять на вооружение. Спасибо!