Свекровь!!!Стерва еще та!!!!

мне не свекровь, а родная мать любит намеками говорить, что вот если ребенок радуется встрече с бабушкой, то это как же ей бедной плохо даже с родной матерью.

Старшая болела, мать прилетела тут же с супчиками, подарками....каждый день приносила еду для малой и на меня орала при этом, что я за больным ребенком не смотрю, а она бедная пожилая женщина вынуждена нянчиться с моими детьми. а попробуй ей сказать, чтоб не приходила - да ребенок тут со мной одной вообще погибнет!

я когда второй раз в роддом поехала, то ей уже сообщила только, когда домой вернулась, потому что просто не выдержала бы всех этих сцен еще и в роддоме. зато теперь мне не могут простить "эту подлость"

Просто поважати мати чоловіка - це не з тієї, вибачте, як то кажуть, опери  Це знову ж таки - ніхто нікому нічого не винен. Я можу бути 100 разів вдячна їй за факт нарождення мого чоловіка, але якщо зараз вона не рахується з тим, що своїми забаганками рушить мою родину - про яку повагу йде мова??? Мені в ніжки їй вклонитися кожен раз, коли дзвоник по мобілці перепадає на вечірний, вибачте, секс? І дзвоник з серії "Ну що, як справи? Ви їли вже?" Мені красно дякувати за те, що я потім від різних сторонніх! людей дізнаюся подробиці про своє сімейне життя, до того ж від людей, які й дома у меня жодного разу не були й не бачили на власні очі, але ж їм свекруха все розказала? Звісно, я не переймаюся думкою сторонніх, але це банально неприємно, і ніякої поваги в подальшому не додає до неї.

Так, я усвідомлюю, що я геть неідеальна невістка. Порядку вдома як у неї - нема. З мамою своєю спілкуюся теж кожен день. Але вся різниця в тому, що моя мама каже "Діти, чим я можу допомогти?" І допомагає, навіть коли це проблемно. І в родину не лізе. І це чоловічок мій, до речі, визнає і каже, що теща в нього - сама любима, і не підлизується Мабуть, знову не про таку невістку вона просто мріяла, свекруха моя. Я у другому шлюбі з її синачкаю. І йому, і їй - є з чим порівнювати. Але я в її очах погана тим, що існую - це я просто вже усвідомила. Якщо б мене не було, то він би міг жити поряд з нею, дбати про неї і ніяких проблем не було. І я згодна з тим, коли кажуть, що турбота про рідних має бути - АЛЕ ця турбота має йти від любові! А не від того, що мама подзвонила о півночі і каже - "Сиджу от голодна, не поїла"... І на питання сина, чому, каже "А вдома немає чого". До найближчого продуктового - з дому вийти, тобто якийось там ларьок стоїть просто у дворі. Весь день це не було сюрпризом. Але вона про це не дбає - навіщо, коли можна поздвонити, знервувати сина, який буде у паніці (мама голодна!!!) кидатися з іншого боку міста вночі, купувати їй продуктів, а вона потім буде зітхати й казати "Як же ж добре, що ти в мене є". Так, добре... Не було б таких дурнів - можливо, навчилася купувати собі хліба самостійно, а не влаштовувати бенефіса. Вона ж не думає про те, що підняла його посеред ночі, що теперь серце калатає з переляку - бо нормальні-таки люди по ночах дзвонять тільки тоді, як щось дуже серйозне трапиться, не дай Боже. Вона не думає, що збудить мене, а зранку на роботу. Що я йому буду шукати вночі валер'янки після нічних поїздок за хлібом. А "ні" він сказати не може - це його мати, і вона, як тут пишуть, єдина і назавжди.

То що мені порадите? Ставити хреста на таких стосунках і хай самі якось живуть? Від того, що він все це розуміє, поведінка його не зміниться, що це буде третій шлюб, що десятий. І меня мовчки терпіти - терпіла 7 років, то вже сил ніяких нема, чесне слово... 

Ой, Галина Ивановна Воронина - это МОЯЯЯЯ,только старшенький- это "пробник", а младшенький-любимчик, опора и надежда. Ну и соответ все, что с ним связанно: жена, дети

mamatanya, в нас не взяти слухавку нереально. Не буде відповідати його телефон  - починає дзвонити на мій, в істериці питати, що в нас трапилося, як не відповідаємо. Одного разу зателефонувала моїй мамі - спитати, що таке, як ми слухавки не беремо, їх ще на вуха поставила. І потім, коли починаєш спокійно з'ясовувати, ще слухаєш у відповідь, що вона турбується, що це нормально - цікавитися життям дітей, що я мабуть виросла в родині, де таке не прийнято, а у них все - по-іншому ось, і всі один одного люблять і турбуються. Я ж кажу, в результаті - я скандалістка, що незадоволена, а мама хороша, бо турбується і має на це право. І є тут люди, які цю позицію підтримують - я розумію, що сказати їм нема чого ані про хліб, ані про плітки.

Я перепрошує, що влізла в чужу тему, просто в останній час сама думала про створення такої ж (ну назва інша була б ) і спитати поради. Бо щось тяжко дуже, а як розрулити - вже ідей своїх нема.

в нас така ж сама реакція і в моєї мами, і у свекрухи. ми вже звикли вимикати всі телефони у разі потреби. мої батьки у таких випадках раніше вже стукали в двері через 20 хвилин.

ні, зараз в нас не так, якщо вже чесно. зараз мене таки дістали і я перестала спілкуватись з ними усіма взагалі. ось така я погана невдячна донька

 і нехай мене покарають мої ж діти таким самим ставленням до мене, як обіцяє мені моя мати останні тридцять років.