Тут взагалі, капут.
Я собі як гадала. Реально. Без сміху. От народжу дитинку, і буду возити її у візочку, і костюмчики гарні купляти, і азбуки вчити,і....і...і...
На реальну землю мене знесло одразу після пологів. Тут, як виявилося, дитинку треба годувати груддю, підтирати сирливу жопу і...виховувати. Про все це я не мала ніякого уявлення, адже всі 9 місяців тим і займалася, що вибирала візочок і красиві костюмчики. Безсонні ночі, відсутність молока, прорізування зубів, відмови ходити на горщик, кризис року, трьох років...тут я згадала якісь лепетання свекрухи і бабусі, що дитина-це не так то й просто. Звичайно, зараз, я згадую все це з усмішкою, і думкою, як добре, що все позаду, але тоді я запанікувала і зрозуміла-що невірний мій вчинок чи підхід можуть нашкодити сину. А як дізнатися, вірно чи ні? От тоді й свекруха на соте моє таке запитання відповіла: Серцем..Серце підкаже, дитина моя.
Права була мудра свекруха. Дійсно, що там статті, журнали, форуми...Єдиний вірний підкажчик-серце. Його й досі слухаю.
Чесно, якби був шанс повернути час і змінити ситуацію-нізащо не погодилась б. Адже тоді я була б зовсім одинокою. Адже тоді на світ не прийшло моє світле дитя, моя душа і найбільше в світі кохання. Любов від любові.
Как мне нравится, как вы пишите! Ніби про мене! Не сами события, а чувственный, эмоциональный план! Продолжайте!