Там у дочки ціла купа взаємопов'язаних проблем була, тому і розгрібали купою.
Було: страх отримати погану оцінку, відсутність бажання вчитися (тобто механічно вчилася, бо сумлінна, але щирого бажання було нуль, постаралися "добрі" люди), якийсь ступор перед математикою, ну і це все разом виливалося у таке тупе сидіння над уроками, плюс без бажання розібратися у суті, а швидше вгадати і написати що-небудь, аби вчителька не сварилася.
Тому перше, що я поставила на меті зробити, це позабирати всі ці страхи, бо саме страхи все блокували. Твердо сказала, що сварити навіть за одиниці не буду, бо оцінки - це таке, лише приблизно відображають реальний стан дій, і самі по собі оцінки нікому не треба. Що важливо не оцінки, і не те, щоб вчителька не сварилася, а важливо те, які саме знання та навички у неї залишаться реально. Звісно, це не за десять хвилин розмови вирішилося, а кілька місяців знадобилося для більш-менш результату, і на практиці був випадок, коли таки отримала одиницю, і в паніці ховала щоденник (бо ж слова-словами, а хтозна, як би я насправді повелася, вона ж не знала тоді).
Нічого, потихеньку побачила, що нічого страшного не відбувається.
Після цього пішов етап відновлення бажання вчитися. Трохи пояснювала, навіщо людині знання (наприклад, щоб не працювати все життя прибиральницею, а щоб був широкий вибір, де працювати, та й зарплата повище у хороших спеціалістів; також на елементарних прикладах, що ту ж математику треба хоча б на мінімальному рівні знати, щоб на базарі не надурили продавці тощо), трохи йшло через такі доречні варіанти в житті, коли ми самі чимось цікавилися та обговорювали в сім'ї (ми так любимо, наприклад, під час вечері разом щось зачепити цікаве, хоч із фізики, хоч із мови, хоч із життя суспільства, та й поговорити на таку тему), плюс книжки всякі цікаві вдома є, тобто якось так потихеньку показали, що це цікаво, коли пізнаєш щось нове. Разом вийшло так, що і цікаво вчитися, і потрібно для того, щоб було хороше майбутнє. Не сказала б, що тут повністю вже вирішено все, але в основному вже є.
Тепер власне по процедурі, так би мовити, виконання домашніх завдань.
Раз є за що зачепитися (тобто те саме бажання та якесь розуміння необхідності), то ми вже не різні боки барикади, і воюємо за ті уроки, а разом по одну сторону, тобто в нас одна мета, і ми співпрацюємо. Причому вже тут було зрозуміло, що вчимося не для оцінок, а для самої себе. І ще така позиція, що батьки допомагають, а не керують, а значить, в тих моментах, де дитина сама справляється, ми взагалі не ліземо. Наприклад, у нашої дочки щодо таких предметів як мова, література, географія тощо, взагалі не було якихось складнощів, а от з математикою біда. Тому "влізала" я лише по математиці, і тільки за запитом дочки, або якщо вже проблема вилізала на явний рівень.
І от якраз з математикою і було найяскравіше видно те саме дурне сидіння по три години. Я "влізла" і почала розбиратися, на що витрачається час, плюс де саме ті затики. Вияснилося, що дочка спочатку все пише на чорновику (причому навіть на чорновику, якщо десь по дорозі заплутається, все зачеркує і пише спочатку), а потім переписує в чистовик. І друга причина - вона елементарно не розуміє суті задачі, тому шукає з попередніх уроків щось схоже, і просто пробує повторити такі ж дії, як попугай. І виходило те саме виконання заради виконання, без справжнього результату. Так що я почала з нею кожен приклад розбирати усно, без жодного запису, до того моменту, щоб я побачила, що вона розуміє саме суть задачі. Після цього вирішити задачу ставало відносно просто, і не вимагало того переписування по сто разів. Правда, після деякого періоду таких занять вияснилося, що відстала з математики вона реально дуже серйозно, так що ми зараз паралельно доганяємо за попередні класи, тобто підтягуємо хвости, але це вже справа часу.
І ще третя причина була: звісно, поки вона так кілька годин посидить над зошитом, то мозок відмовлявся працювати взагалі. В неї було вбито в голову той самий принцип, що поки не зробиш уроки, зі столу не встанеш. Мені знадобилося кілька тижнів, щоб вговорити не сидіти сиднем, а робити перерви, плюс не зразу після школи сідати за уроки, а годинку відпочити. Бо ж бачила по її очам, що в голові вже пусто, то ж виганяла у сад погуляти-провітритись, і буквально через півгодинки о, вже знову в очах розум видніється.
Значить, можна і попрацювати плідно, і те, що зайняло б неї години три, робиться за якихось двадцять хвилин.
