Цитата: Ссылка (23 Июль 2014 16:28)
Попадает))) ему 50 будет 1 января. И по секрету знакомый из военкомата сказал даже не соваться. потому как загребут с потрохами и на инфаркты смотреть никто не будет. Так что привязала я своего старичка к юбке и сказала под страхом убийства сковородой в военкомат он не пойдет. Сказал мне ок, милая, сижу дома)))) Хотя смешного конечно мало...
А не боїтеся під статтю попасти?Це без наїзду, не подумайте.
А я от їду на місяць, і буду далеко. Боюсь, мого теж загребуть. Але не в тому плані боюсь, що на АТО, а в тому, що треба буде швидко кудись дитину приткнути. І непогано було б його зібрати, він же сам, як дитя. І ще було б непогано, якби, якщо таки заберуть, то по спеціальності. Він у мене водій-механік БМП. І таки дійсно в армії рік водив цю машину, а не траву фарбував у зелений. Тому навички має, хоча освіжити пам,ять було б добре.
Сьогодні моєму дядькові(44 роки) теж прислали повістку. А в нього кіста на печінці, планується операція. Завтра піде просто з виписками з картки, подивимося, що скажуть. Бо він і пішов би, але ж у нього дієта спеціальна, явно не воду з калюж пити.
І все в кучу звалила. Моє відношення до ситуації таке. Мені теж страшно за чоловіка, що калікою залишиться, а страшніше, що вб,ють...Але, спілкуючись кожен день з двома нашими форумчанками, в яких чоловіки в зоні АТО, розумом розумію, що пора б їм повертатися. А для того, щоб їм повернутися цілими і неушкодженими їм треба підмога. Я зараз мало вважаю політику у цій ситуації, і якісь інші розрахунки...Зараз все так, як сталося і треба намагатися вирулити з цієї ситуації з найменшими втратами. Хлопці виснажені, вони морально більше вбиті, ніж тілесно. І тому треба таки когось піднімати з дивану і давати автомати у руки.
А с апрелем пришла тревога, птичий крик нарушал мой сон, и звала за собой дорога, плыл туман вдоль моих окон. Все закончилось - злость и жалость, а внутри - тонкой коркой лед. Но когда ничего не осталось,
нужно просто идти вперед.
