Цитата: Ссылка (16 Сентябрь 2013 15:05)
И все же - почему нужно торопиться? Единственным оправданием мне кажется то, что позже ребенок просто сумеет отказаться учить то, что хочет мама
Либо если имеется куча родственников в России, которым нужно писать письма и не ударить в грязь лицом, но это пережиток 20-го века ))
Объясню, почему считаю, что поздно не будет. Я украинский впервые услышала в подростковом возрасте. Приезжих в то время от уроков украинского освобождали, но мне было интересно слушать то, как дети разговаривали на этом немного смешном для русского уха языке :) Понемногу стала читать программные произведения, уловила отличия в написании, склонении и т.п. и уже через полгода написала сочинение на украинском, причем совершенно без ошибок. И не столько уж там оказалось отличий. Больше всего времени ушло на то, чтобы разобраться в куче букв "и" )) Лет через десять уже сама рассказывала украинцам "как переводится" и "как пишется" и печатала с лета на украинском под русскую диктовку со скоростью 250 знаков в минуту ))
При этом ни одного правила по украинскому я никогда в жизни не учила - для обычного уровня этого и не потребовалось. Надеюсь, украинский не будем считать таким уж иностранным? Как-то странно слышать, что ребенку, с детства говорящему на русском, может потребоваться много лет, чтобы научиться на нем писать в то время, как основное он знает из украинского.
)))) Є правило (умовно все, звичайно), що в українській як чуємо, так і пишемо. В цьому весь секрет швидкого оволодіння українською після гарної російської. Навпаки - складніше, це однозначно. І тут мова саме про укр + рос, про що питали дівчата, а не навпаки.
Потреба в російській може бути мотивована як завгодно. На всіх же наше бачення/ситуацію ми не натягнемо, правда?
Для мене особисто мотивація одна (крім родичей в Тулі та Кірові, які в курсі, що 3 російські філологи в родині)): якщо вдома людина спілкується російською, то оволодіти письмовим мовленням вона просто зобов"язана. Інакше цирк на дроті: розмовляємо однією, а іншою записки пишемо/малюємо, бо рідною не вміємо думку передати. У тебе виникла потреба в українській у підлітковому віці, коли родина сюди переїхала. У тих, хто живе тут - інші реалії стосовно російської. Я до того, що одна справа - жити в Росії, переїхати в Україну не в дитинстві і опановувати українську (легшу у порівнянні з російською), а інша - жити у Україні, навчатися українською, спілкуватися російською у російськомовній родині і почати опановувати її не в дитинстві. Чому не в дитинстві? Ця ж потреба виникає природньо з дитинства - формування навичок грамотного усного та писемного мовлення рідною мовою. Тому приклад про - оп, треба було переїхати - переїхали, опанувала швидко і безболісно легшу мову - недоречний. Родина може гіпотетично і до Молдови переїхати чи до Казахстану тощо. Розв"язують проблеми по черзі їхнього виникнення, так? Перед дівчатами ця проблема вже постала і вона не пов"язана з переїздом. Як на мене, це набагато краще, ніж потім спостерігати, що дитина жодної мови не знає, жодною не може грамотно висловити думку.
І про багато років - це звідки? А взагалі так, російській досі вчуся, як і всі інші, включаючи професуру. Хоча давно вже консультую росіян на російських ресурсах з приводу російської орфографії та орфоепії.
Родным украинский стал в университете. Специальность правознавство. На русском мне тяжело изъясняться по специальности, законы, кодексы, все специфические юридические обороты-только на украинском. Но писать нужно грамотно на двух языках, так уж вышло, что страна у нас всё-таки двуязычная, а то потом возникаю приколы типа "ковта с поедками". 
и не считайте! Николаевский "русский" будет эталоном для всех россиян )))
