Китайская мама начинает и выигрывает

Є речі, що стосуються здоров"я, поведінки в суспільстві, обов"язкових навичок і так далі. Хіба політ можна віднести до таких речей? 

про позитивний настрій.....читайте теми про те, як дитині голову миють, наприклад, про ті самі ж солодоші і т.ін. (згадала, як ми зуби лікували)) ) наші діти плачуть в істериці аж ніяк не меньше. тільки в нашому уявленні за незначними або навпаки надто принциповими питаннями, щоб можна було зробити так, як бажає дитина. хто сказав, що дитині перед цим не довели розумними аргументами, що треба робити саме так? хто сказав, що дитина не погодилась, а потім злякалась, а насправді не хотіла аж ніяк ніколи ні за яких умов? не думаю, що китайські мами меньше люблять своїх дітей.

почему все зациклились именно на полете? да, ребенка воспитывали жестко, но ради того, чтоб он вырос сильным, а не ради полета как такового. полет - это просто иллюстрация того, чего можно достичь. не утверждаю, что это правильно. думаю, что для разных детей нужен разный подход. все знают про радикальный способ научить плавать? - бросили в воду, человек и поплыл. лично знаю людей, которых так учили, и они вполне довольны таким обучением. хоть многим такой способ сломает психику. нет единственно правильного способа, но и в этом на первый взгляд шокирующем есть свое рациональное зерно.

Так останній приклад з цим снігом - це саме крайність.
А вчити дитину не пасувати перед труднощами можна і треба, і для цього зовсім не обов'язково ламати волю дитини через коліно. Навпаки, якраз такими методами виховаєш просто слухняного робота, а не вольову людину.
Проілюструю свою думку своєму останньому прикладі: старша донька в цьому році пішла займатись в волейбольну секцію. Вибрала сама, пішла з радістю. Після першого заняття прийшла додому у стані зомбі, бухнулась на ліжко, сказала, що в неї болить все тіло, і вона туди більше не піде. Якщо йти крайнощами, то в одному випадку треба було в наказовому порядку примусити ходити попри всі бажання, в іншому сказати "ну не хочеш, то не ходи". Але ми поговорили, і я пояснила, що це дуже часто (і майже завжди) буває після першого заняття, особливо у спортивних напрямках. Тіло незвичне до такого навантаження, починається крепатура, та й взагалі все ново й незвично, а щось змінювати у своєму житті вимагає деякого напруження та сили волі і так далі. Обговорили альтернативи, обговорили необхідність у її підлітковому віці хоч якогось фізичного навантаження, щоб організм ріс та розвивався правильно. Я ще пояснила, що ніколи не можна приймати рішення, базуючись на одному занятті, навіть якщо дуже не сподобалося, бо може бути навіть просто невдале одне заняття. Треба хоча б три, тоді можна буде для себе визначити, подобається дійсно чи ні. І ми домовилися, що вона ще два заняття походить, а потім і вирішить сама остаточно, хоче чи ні. Ну і результат - після другого ж заняття прийшла дуже задоволена, і вже місяць як ходить три рази на тиждень з радістю, і вже втягнулася, і навіть тіло після тренувань не болить.
А якби я просто примусила - вона б той волейбол зненавиділа б, по-перше, а по-друге, жодного результату для власного характеру вона б не отримала, бо це була б моя батьківська воля, а не її власна.

в моєму світі-ні. 
Це ж не наші дітки на відео

Просто я не бачу нічого аж над такого. Ну всі ми зі своїми світоглядами.

а если снять на камеру дочь в состоянии зомби, которая говорит, что больше не пойдет туда никогда, а потом добавить, что чрез пару лет она стала профессиональным спортсменом, то как Вы будете выглядеть? )))) может, там с ребенком многочасовые разговоры были. может, он сам полностью согласен, но в последнюю минуту страх наступает. может, много раз ему уступали, а потом он сам снова просил и снова боялся. а может и нет. на самом деле только внимательный к ребенку родитель может знать (и то не наверняка), где перегиб, а где помощь ребенку.

Так, всі ми із своїми світоглядами. Прямо такого я може особливо нічого і не бачу, але і вважати це вдалим прикладом виховання я ніяк не можу. 
Хто його знає, що там було в голові в тих батьків - може вони добра своїй дитині, а може і власні амбіції задовільняли. 

оглядываясь на свой родительский опыт, могу сказать, что заставлять иногда таки надо - если под словом заставлять понимать "настаивать на своем". 

"Прямо такого я може особливо нічого і не бачу, але і вважати це вдалим прикладом виховання я ніяк не можу. Хто його знає, що там було в голові в тих батьків - може вони добра своїй дитині, а може і власні амбіції задовільняли." ))) ну це вже геть несерьозно! а якщо б методи Вам особисто подобались, то Ви були б впевнені в тому, що там в голові автора методи? самі колись писали, що дитина в Вас такі істерики може показувати, що з міліцією можна познайомитись, а пишете про нещасну дитину, яка плаче )) Ваша дитина теж плаче. будь-яка дитина часто плаче від того, що їй не подобаються дії батьків. чи привід це сумніватись в батьківській любові? тільки тому, що дитина досягла великих успіхів? якось геть нелогічно

Ну, не всі настільки широко мислять, щоб прирівняти істерику від того, що дитину вигнали на сніг в трусах і істерику від того, що дитині обрізають нігті на ногах. 
 

а що страшного в тому, щоб вийти на сніг в трусах? а що страшного в тому, щоб не відрізати нігті? ну трохи не гігієнічно, але не критично. Ви казали, здається, що Ваша дитина одна з останніх одягає шапку? то що Ви там чули про мати - єхідну, яка дитину в холод з голою головою виводить? ))) це те саме - в нас ПРИЙНЯТО думати, що дитину треба гріти та годувати. чим більше - тим більше любиш ))) дитина здорова, навіть, набагато здоровіша своїх однолітків - який ще потрібен доказ, що все зроблено правильно?

до речі для самої дитини обрізання нігтів може бути не меньш значущим. це для нас дорослих це дрібниці. повертаємось до того, що мати робить заради дитини, а що через власні погляди.

Хіба то буде перемога дитини, якщо вона йде під примусом та більшим страхом перед батьками, ніж перед снігом? Це буде перемога батьків над дитиною, і не більше. Власна перемога над своєю слабкістю та страхами можливе лише за умови внутрішнього бажання, ну і можна зовнішньої підтримки, але іменно підтримки, а не примусу.

Але я щось не чула про випадки, щоб дитина зі страхом і сльозами на ту зубну щітку дивилася.

а на шампунь бачили як дивляться зі сльозами? ні? у нас ціла окрема тема є про фізичне насильство над дітьми у ванній
 

Ну ми ж обговорюємо деякі конкретні принципи в вихованні, базуючись на конкретному прикладі, що ілюструє результативність таких принципів, і начебто їх підтверджує, чи не так?
А то виходить, тепер цей приклад зі снігом можна наводити як приклад протилежних принципів у вихованні, якраз саме гнучність та підтримку дитини, а не "китайський метод".

В ту тему не заглядала, але я й не підтримую фізичне насильство над дітьми у ванній. Звісно, всі ми робимо помилки, а то й просто часу чи сил немає, але я впевнена, що в принципі завжди можливо знайти якийсь варіант без насильства над дитиною. Ті ж шампуні є спеціальні, що не щипають, або можна у травах дитину покупати, або ще щось. Зубна паста, можливо, теж якась кусюча (м'ятні варіанти, наприклад, такі), якщо дитина так сильно не хоче чистити зуби, або ще якісь причини. Наприклад, я особисто ненавиджу чистити зуби вранці, а потім снідати, бо тоді смак їжі якийсь гидкий виходить, - і я чищу після сніданку або ввечері. А якщо батьки примушують чистити саме вранці в обов'язковому порядку, а та дитина такого ж складу, як і я? Хіба це так принципово?

Якби це було просто негігієнічно, то я б може і не переймалась, зрізала б тоді, коли вони їй заважають. В нас, на жаль, не все так просто.
Так моя дитина одягає шапку однією з останніх, але в будь-який момент вона може сказати - мама, хочу шапку. І вона її отримає, наполягати на тому, щоб вона носила чи не носила шапку я не буду. 

Я авторитарна мати в багатьох питаннях, але я вважаю, що будь-які цілі людина, нехай і маленька, повинна ставити собі сама. Моя справа - запропонувати варіанти і підтримати, але не змушувати і насильно штовхати чи тягнути, чи пхати.

не ручаюсь за достоверность информации, но один человек, посвятивший много лет парашютному спорту, сказал мне когда-то, что ни один человек не прыгает сам в первый раз. в первый раз всех приходится толкать. хотя приходят взрослые люди, добровольно, еще и деньги за это платят. даже если не все поголовно, то уж многих точно толкают. а еще я как-то посмотрела фильм про обучение в китайской школе единоборств (документальный фильм про современную школу, но старые китайские фильмы про шао-линь очень похожи)) )....там в принципе другое отношение к понятию "учитель", "ученик". там все приходят добрвольно. и это добровольное решение по сути означает, что ученик полнстью отдал себя во власть учителя. и на учителя это возлагает огромную ответственность. он не имеет права на ошибку, он не имеет права не смочь научить. это сложные взаимные обязательства, которые трудно понять европейскому сознанию. поэтому мне и пришло в голову, что, например, ребенок просит родителей сделать его пилотом, родители берут на себя обязательства исполнить его мечту. дальше их отношения строятся вокруг этих взаимных обязательств. а по поводу того, когда Китай станет великим.....ну в масштабах истории человечества он и так уже достаточно велик и много чего сделал, чтобы доказать это ))

"Я авторитарна мати в багатьох питаннях..... Моя справа - запропонувати варіанти і підтримати, але не змушувати і насильно штовхати чи тягнути, чи пхати." ну Ви хіба не розумієте, що це очевидне протиріччя?))) бути рекордсменом чи ні - Ви не наполягаєте, а в тих питаннях, де авторітарна - навпаки. Вам здається, що справа саме у рекордах, і що рекорди неважливі для дитини, а важливі для батьків? - добре, але навіщо казати про вибір дитини, про повагу до її вибору і таке інше. де там її вибір, коли треба нігті відрізати?))))